“Ми стояли разом у Церкві, й мій хлопець раптом обійняв мене і поцілував у щічку. Пані, що стояла неподалік, одразу ж пробурмотіла досить голосно: “Мали би стримання!” Невже це насправді такий серйозний переступ? Яким виявам емоцій не місце у Церкві?”
Церква – це дім Божий. Якщо ми приходимо до когось, наприклад, до мера на зустріч, то доцільно звертати всю свою увагу на нього. Якщо мої друзі, хлопець і дівчина, прийшли до мене в гості, і я сиджу готовий, щоб із ними спілкуватися, а вони починають в якийсь спосіб виявляти своє зацікавлення один одним, то як це виглядає?
Якщо ви прийшли до мене, то майте чемність звертати увагу на мене, бо ви прийшли самі, я не привів вас насильно. З Церквою подібно. Слід розуміти, що коли ми приходимо до храму, то для того, щоб побути з Богом. Можемо прийти разом як хлопець і дівчина, як друзі, як сім’я, і це прекрасно – це варто робити. Але ми приходимо до Бога і тільки на Нього маємо звертати свою увагу. Тому я вважаю, що такі ситуації, мабуть, не зовсім на місці.
З іншого боку, на жаль, в наших храмах все ще є багато таких собі «поліцаїв», які приходять для того, щоби слідкувати за іншими – як люди хрестяться, де клякають тощо. Я не хотів би, щоб це звучало як осуд. Однак дуже часто їхня увага націлена теж не на того, до кого вони прийшли, а на когось іншого. Це люди, які своєю ледь не єдиною місією вважають, власне, щоб звертати увагу на те, що інші роблять не так. І це дуже шкідлива річ.
Десять років тому ми робили велике соціологічне дослідження молоді. Спілкуючись з молодими людьми, дізналися, що більшість їх, особливо на сході країни, свої спроби відвідувати храм припинили через зустріч з такими «поліцаями».
Я думаю, що треба звертати увагу, якщо щось не так, але робити це таким зичливим тоном. Сказати щось приємне: “Це добре, що ви прийшли, але може свої вияви почуттів ви залишили для приватних обставин, які в храмі не є доречними”, – але ні в якому разі не безцеремонно.
Відповів о. Ростислав Пендюк, голова Комісії у справа молоді УГКЦ, служитель храму Преображення ГНІХ у Львові.
Записала Тетяна Трачук
Фото: luxury
Кошмар просто, починаючи від дивенсвіту завершуючи крадо – це журнали які я читаю як комікси, чисто щоб поржати. Люди, як можна бути такими безцеремонно тупими? Я навіть не обговорюватиму, всі фрази по те що Бог живе в церкві і т.д. і що воно собою являє як соціальне явище, та ваша церква, але..
В хлопця зявилося бажання задовільнити тілесне бажання він його задовільнив мінімально от і все) в бабки поруч такої можливості немає от в она і обурюється. А зааглом заспокойтеся, цілуватися в церкві чи ні, сумніваюся що від цього щось зміниться))
А коли у храмі мама чи тато пригорне чи поцілує у щічку дитину, або дитина пригорнеться чи поцілує маму чи тата чи сестричку чи братика, теж потрібно звернути увагу зичливим тоном?
До церкви я приходжу, як додому, як до рідного батька. Звичайно маємо поважати це святе місце, але, як на мене, це не поліцейське відділення, чи приміщення суду.
Якщо хлопець поцілував у щічку – це вияв любові і радості, в цьому немає нічого поганого, адже Бог є любов”ю, Він хоче щоб ми були щасливі. Звичайно, треба мати стримання, як кажуть у нас, але я вважаю, що у вищеописаному випадку немає нічого поганого.
Згідна, що не треба бути “поліцаями” в церкві, проте іноді варто звернути увагу за щось важливе- сміх, розмови, коли дівчина чи жінка постійно знаходить привід, щоб піти до священиків, братів (молитва і Сповідь не рахується).